ВОГОНЬ У МІФОЛОГІЇ

 Вогонь у міфології

Культ вогню в різних народів

Давні перси вклонялися вогневі, який тримали на вежах по горах в особливих божницях, де горіло невгасне полум'я. У давніх індусів бог вогню Аґні був одночасно й символом несмертельного вічного світла. Вічний вогонь було підтримувано на вівтарях Мінерви в Афінах, Церери в Мантенеї, Аполлона в Дельфах, Вести в Римі…

Культ вогню був дуже простий: треба було пильнувати, щоб завжди було трошки жару, щоб вогонь усе жеврів, бо коли вогонь вгасав, бог переставав жити.

Звичаї пов'язані із культом вогню в Україні

Підтримання вогню

В Україні теж до останніх днів не тільки звали вогонь «святим», але й пильно підтримували його, загрібаючи жар у печурку. Коли ж, все таки, через недогляд, вогонь угасав, і треба було його на другий день розпалювати, це викликало велике занепокоєння: — Оце вже, казали, якесь нещастя! Оце вже горенько моє: або я, або якесь із дітей, гляди, перекинеться…" — себто може вмерти.

З другого ж боку, якщо вогонь розпалювано десь у полі, чи в лісі, то хоч тут і не можна було, небезпечно, втримувати вогонь при житті, але ж не можна було й завдавати йому ґвалтовної смерти: не можна було ані заливати його водою, ані затоптувати ногами, — він мав умерти «своєю смертю», і тут щонайбільше можна було зробити — трохи розгребти жар, щоб він скоріше спопелів.

Для підтримування вогню в хаті не вистачало зберігати його в печурці, треба було ще й годувати його та взагалі ходити коло нього. Треба було ставити коло нього ще й горщик із водою, щоб було йому не тільки для «пиття», але й для «умивання»: —"Як зварять увечорі, то згортають той жар на купу, і ставлять горнятко води у піч, у жар. А це, знаєте, так кажуть, що вогонь умивається вночі…"

Доглядання вогню та поводження із ним

Хто ж умивається, той і втирається. Тому нерідко можна було побачити коло печі й рушника: «Як загребеш жар, то треба замести припічок і поставити в горщику води до жару, а на вішалочці коло печі почепити рушника, бо вогонь умивається і втирається… Поліно в піч покласти треба, то на тім світі буде й (через пекло) кладочка…»

Щоб вогонь довше тримався, сипали до вогню сіль: "Наші батьки завше ставили горщик із водою в піч, клали грудку солі та клали поліно. Мої мама завжди питали нас, дівчат: — «Є в печі окріп? Гріх вам, дітки, буде, коли вогонь залишатиметься без їжи та пиття…» «Вогонь гнівається, коли йому не дають, чого треба… Завше треба ставити коло святого огню їжу та пиття…»

Але вогонь гнівається не тільки тому, що його невистачально годують, але й тому, що з ним нечемно та не досить побожно поводяться: не можна ставити йому до пиття воду в будь-якому горщику, але тільки в «чистому». Не можна замітати піч, збираючи жар будь-яким віником, що ним, наприклад, хату замітається — треба мати для цього спеціальний віник — помело: "Для вимітання печі завжди роблять нове помело, бо, як, вимітати тим, що ним мететься хата, то хтось із сім'ї захворіє — буде «вогник». «Для замітання печі роблять інший віник з полиню або з чорнобилю»

Не дай Боже також плювати в вогонь: «Коли тільки плюнеш на вогонь, то безпремінно розкидає вогник». «Хто плюне або вмочиться на вогонь, у того будуть пархи» — і така людина заслуговуватиме найбільшої зневаги, що спадає на пархатих.

Так само не можна й говорити про вогонь щось погане: "Як не шанувати вогню, то він може помститись. Навіть і згадувати про нього, особливо проти ночі — небезпечно (це відоме табу, себто заборона, Божого імени): «Проти ночі і вночі говорити про вогонь не годиться, бо може бути пожежа…» «Батьки мої забороняли згадувати про вогонь „нехай спочиває!“ — кажуть»,

Тут виявляється давня віра в силу слова: якщо назвати яку річ, то тим самим вона викликається.

У зв'язку з культом вогню стоїть і неохота українського селянина його комусь позичати з хати. Вогонь — це ж найбільша святість господи, як же можна її позичати?! Та і як довіряти людині, яка цю найбільшу святість у себе в хаті не допильнувала? Особливо ж неохоче позичають вогонь у «непевний час», себто по заході сонця: «По заході сонця, як старі люди, то нічого не позичать і вогню не дадуть, навіть і не йди до них»

Так само, як вилуплюються курчата, і квочка сидить на яйцях, ніхто не визичав вогню: — «А хіба ж ви не знаєте, що у мене курка на яйцях сидить, і циплята вилуплюються?! Аджеж позапікаються яйця під куржою, якщо позичу я вам огонь, і прийдеться повикидати яйця собакам…» Не отримає прохач вогню, якщо у сусідки отелилася корова, чи покотилася овечка: «Боюсь, що теля (чи ягнятко) не приходитиме додому з череди, якщо дам я вам вогню…»

Але найбільше лихо, якщо не стане вогню в хаті на велихі свята Різдва, Великодня, або Юрія або Тройці. В тій хаті непремінно буде мрець, і недбала господиня нізащо не дістане вогню від сусідок: «Бо то тільки відьми позичають вогонь на такі свята»

Якщо ж, зрештою, хтось позичить вогню, то господиня тієї хати мусить вогонь супроводити «щоб огонь не приставав до тієї хати…»

Вплив християнства на старовинні звичаї пов'язані із вогнем

З поширенням християнства старі боги перетворюються в небезпечних демонів, що бояться хреста. Тому й «святий вогонь», що не раз виявляв себе небезпечною силою і користувався культом, як божеська сила, перетворюється в символ ДИЯВОЛЬСЬКОЇ СИЛИ: «Як запалюють вогонь, то хрестяться і вогонь хрестять» — казали на Волині. «Огонь хрестять, щоб Бог боронив від пожара (пожежі). Коли запалюють, тоді й хрестять». Якщо вогонь-жар залишився на ніч, то, лягаючи спати, його хрестили, примовляючи: «Спи, огнику, не колихайся, в свого сердитого батька, що палить хати, не вдавайся». 

Таке перетворення вогню з божеської сили в диявольське явище, без сумніву, досить пізнє, але в зв'язку з ним стоїть і дуалістичне оповідання про походження вогню, шо в ньому винахідником вогню виступає диявол.

ВИКОНАЙТЕ ВПРАВУ!